Настає день.
Сидить Марьюшка за роботою, бере в руки срібне донцеві, золоте ве-
ретенце. А цариця побачила:
- Продай та продай!
- Продати не продам, а можу і так віддати, якщо дозволиш з Фіністом -
ясним соколом хоч годинка побути.
- Гаразд, - говорить та.
А сама думає: "Все одно не розбудить".
Настала ніч. Входить Марьюшка в спальню до Фіністу - ясну соколові, а
той спить сном непробудним.
- Фініст ти мій, ясний сокіл, встань, прокинься!
Спить Фініст, не пробуджується.
Будила, будила - ніяк не може добудитися, а світанок близько.
Заплакала Марьюшка:
- Люб'язний ти мій Фініст - ясний сокіл, встань, прокинься, на Марьюш-
ку свою подивися, до серця своєму її притисни!
Впала Марьюшкина сльоза на голе плече Фініста - ясна сокола і обожг-
ла. Опритомнів Фініст - ясний сокіл, оглядівся і бачить Марьюшку. Обійняв її
поцілував:
- Невже це ти, Марьюшка! Троє черевиків зносила, троє палиць же-
лезных поламала, троє ковпаків залізних потріпала і мене знайшла? Поїдемо
же тепер на батьківщину.
Стали вони додому збиратися, а цариця побачила і наказала в труби тру-
бити, про зраду свого мужа оповістити.
Зібралися князі та купці, стали раду тримати, як Фініста - ясна
сокола покарати.
326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350


Тоді Фініст - ясний сокіл говорить:
- Яка, по-вашому, справжня дружина: чи та, що міцно любить, або
та, що продає та обманює?
Погодилися все, що дружина Фініста - ясна сокола - Марьюшка.
І стали вони жить-поживать та добра наживати. Поїхали в своє госу-
дарство, бенкет зібрали, в труби затрубили, в гармати запалили, і
був бенкет та-
який, що і тепер пам'ятають.