Він відправився в них до людоїдської дружини і сказав їй:
- Розбійники напали на вашого чоловіка і вимагають викуп, інакше
вони уб'ють
його. Він попросив мене повідомити вас про це і наказав зібрати все його
золото для викупу. Він не хоче вмирати.
Дружина людоїда віддала йому всі золоті монети і коштовні речі
людоїда.
Мальчик-с-пальчик поспішив додому з мішком грошей за плечима.
Людоїд, прокинувшись, виявив пропажу семимильних чобіт. Але без них
він не міг розшукати братів і жалюгідний відправився додому.
Сім'я Мальчика-с-пальчика дуже гордилася ним.
- Мій молодший синок хоч і дуже малий зростанням, - говорила його
мати, -
зате дуже розумний.



ДИКІ ЛЕБЕДІ



Далеко-далеко, в тій країні, куди відлітають від нас на зиму ластівки
жив король. У нього було одинадцять синів і одна дочка, Еліза.
Одинадцять братьев-принцев вже ходили в школу; на грудях в кожного
красувалася зірка, а збоку гриміла шабля; писали вони на золотих дошках
діамантовими грифелями і відмінно уміли читати, хоч по книжці, хоч наи-
зусть - все одно. Відразу було чутно, що читають справжні принци! Сест-
рица їх Еліза сиділа на лавці з дзеркального скла і розглядала
книжку з картинками, за яку було заплачено полкоролевства.
Так, добре жилося дітям, лише недолго!
Батько їх, король тієї країни, одружувався на злій королеві, яка невзлю-
била бідних дітей. Їм довелося випробувати це в перший же день: у палаці
йшла веселість, і діти затіяли гру в гості, але мачуха замість різних пирож-
ных і печених яблук, яких вони завжди отримували вдосталь, дала їм чайну
чашку піску і сказала, що вони можуть уявити собі, ніби це угоще-
ние.
Через тиждень вона віддала сестричку Елізу на виховання в село ка-
ким-то селянам, а прошло ще трохи часу, і вона встигла стільки
наговорити королеві про бідних принців, що він більше і бачити їх не хотів.
- Летіть подобру-поздорову на всі чотири сторони! - сказала зла
королева. - Летите великими птицями без голосу і промишляйте про себе са-
мі!
Але вона не могла зробити їм такого зла, як би їй хотілося, - вони
перетворилися на одинадцять прекрасних диких лебедів, з криком вилетіли
з палацових вікон і понеслися над парками і лісами.
Був ранній ранок, коли вони пролітали мимо хати, де спала ще креп-
ким сном їх сестричка Еліза. Вони почали літати над дахом, витягували
свої гнучкі шиї і ляскали крилами, але ніхто не чув і не бачив їх;
так їм довелося відлетіти ні з чим. Високо-високо злетіли вони до самих об-
лакам і полетіли у великий темний ліс, що тягнувся до самого моря.
Бедняжечка Еліза стояла в селянській хаті і грала зеленим листоч-
кому - інших іграшок у неї не було; вона проткнула в аркуші дірочку, смот-
рела крізь неї на сонечко, і їй здавалося, що вона бачить ясні очі
своїх братів; коли ж теплі промені сонця ковзали по її щоці, вона
згадувала їх ніжні поцілунки.
Дні йшли за днями, один як інший. Чи колисав вітер трояндові кущі
що зростали біля будинку, і шептав трояндам: "Чи є хто-небудь красивіше
за вас?" -126127128129130131132133134135136137138139140141142143144145146147148149150